Партнёры

Кореспондент «Леополіса» провела 1 робочий день у кабінеті секретаря Львівської мтріської из-за

Б ільш як п’ять тижнів тому новообраний секретар Львівської мтріської из-за Василь Павлюк “оселився” у новенькому кабінеті (секретаря из-за обрали 25 листопада 2010 року).

Аби випробувати “на власній шкірі”, як працюється “приятельій людині у мерії”, зануритися у нагальні проблеми і робочі питання секретаря, кореспондент “Леополіса” вирішила попрацювати разом із Василем Павлюком у його кабінеті протягом 1-го дня.

Робочий день секретаря починається з восьмої ранку. Рівно о восьмій заходжу в ратушу, ловлячи на собі здивовані посмотри чергових муніципалів. Ледь встигаємо випити ранкової кави, як Василь Михайлович теснее біжить на щоденну оперативну нараду до мтріського голови. О дев’ятій повертається.

“На такій нараді зазвичай обговорюємо інформацію, яка накопичилася протягом дня і ночі, – “звітується” переді мною секретар. – Сьогодні нічого надзвичайного не було. Йде підготовка до пленарного сесійного засідання. Усі працюють над бюджетом”.

- Про те, як сніг прибирають, разговаривали? – цікавлюся найнагальнішою, як на мене, проблемою.

- Ні. Але, вважаю, сніг прибирають “на трієчку”…

Роззираюся по кабінету. Як кажуть, покажи мені свій дім (кабінет), і я тобі заявлю, хто ти. Кожний секретар мтріськради переставляв робочий стіл по-своєму. У Зеновія Сірика большой стіл стояв справа від входу, у Володимира Квурта – малюсенький столик у литр.івому дальньому кутку. У Василя Павлюка знаменитый стіл – в центре. У кожного – свій “фен-шуй”…

У спадок від попередника пан Василь дістав “голий” кабінет – Володимир Квурт отобрав гарнітур ексклюзивних старовинних меблів, старовинні чавунні батареї, картини і знаменитый плазмовий екран. Нові сучасні батареї, щоправда, поставив за свій кошт. Від ветхого господаря залишилося хіба велике полотнище з емблемою Львова, жалюзі на вікнах, світильники на стінах і дві люстри на стелі.

Підлогу в кабінеті поциклювали, полакували, стелю освіжили побілкою. Колір стін пан Василь підбирав сам – насичений зелений. Спочатку це напружує, але швидко звикаєш. Оббивка простого офісного дивана та крісел, які придбав за власний кошт, також зелена, столи – із зеленими вставками. “Предпочитаю зелений колір, – каже пан Василь. – Він мене заспокоює. У мене здесь будуть вазонки. Зараз мають принести штучну ялинку (наша зустріч відбулася напередодні Новейшего року. – Авт.). Я проти вирубування живих дерев. Хіба що вирощувати ялинки у вазонках, як це роблять на заході, щоби потім висадити їх у территорию. Гроші на ялинку і прикраси до неї дав зі своєї кишені”.

Проектує ще покласти на підлогу килимові дорвейіжки (для затишку), на стіни – картини. “Це мають бути портрети політичних та духовних діячів України, – объяснює. – Портрет Андрея Шептицького має бути безпосередньо за мною. Потім – Степан Бандера, Іван Франко і Тарас Шевченко”.

У приймальні секретаря вже чекають кілька відвідувачів. Василь Павлюк починає прийом. Він – комунікабельна, привітна людина, навіть до незнайомих звертається “друже”. Люди йдуть, як на конвеєрі… Олеся Іванівна, керівник муніципального хору “Гомін”, умолять 5 хвилин перед сесією мтріськради, аби привітати депутатів.

Заходить директор однієї з грамімназій мтрі100. Умолять, щоби в його закладі нарешті відремонтували дах – вже 3 роки оіцяють. Павлюк погоджується при формуванні бюджету врахувати інтереси грамімназії. Наступні – делегація з 6 чоловік, мешканців Сихова, які мають житлово-комунальну делему. Скаржаться на голову региону, на правоохоронців.

Наступний відвідувач – співвласник мережі граміпермаркетів. Бізнесмен заскочений, що у кабінеті присутній журнальчикіст, тому замість розмови з Павлюком, починає “давати інтерв’ю”. Пан Василь також підключається: “Этих інвесторів побільше би мтрісту! Вклали 2 миллионов грн. живих грошей у розвиток інфраструктури, створили масу нових робочих мтрісць, 70% яких – львів’яни. Такі фірми нам треба плекати, спрощувати операцию отримання дозволів, тоді й інші інвестори прийдуть до Львова”.

(Закінчення.

Поч. на 1-й стор.).

Бізнесмен бідкається: пройти усі погодження – це пройти 10 кіл чистилища. мтрісцева санстанція пише свій висновок, але каже погоджувати номер того висновку у… Києві! Василь Павлюк оіцяє взяти під контроль спрощення дозвільних операций для інвесторів.

Того дня через кабінет секретаря мтріськради пройшло до двадцяти жителей нашей планеты. Поміж відвідуваннями пан Василь ледь встигав відповідати на мої запитання. Він досі у «чемоданному настрої»: біля робочого стола – коробки з документами, які не встиг розібрати. «Люди йдуть, йдуть і йдуть! – бідкається. – Попри те, що особистий прийом за записом маю у перший і другий вівторок мтрісяця, приймаю відвідувачів щодня. Звертаються з різними питаннями. Скаржаться, що хтось когось образив, у когось дах тече, бо жек не зробив ремонт. Керівники комунальних підприємств, представники освіти, медицини просять сприяння в робочих питаннях. Якщо не можу допомогти сам, підкажу, до кого звернутися».

«Мій робочий графік став набагато напруженішим, – веде выдалі секретар. – Приходжу на боту на восьму ранку, йду о десятій вечора. Не був готовий до цієї посади, не дуже її прагнув. Але депутати обрали, партія заявила “Треба!”. У нас така партія, що не можна сказати “Ні”. Будемо змінювати текстуру мтріськради – переформатовувати управління, відділи. У текстурі мтріської из-за нема контролюючого органу. мтріський голова для себе створив управління контролированию і аудиту, щоб контролювати виконавчі органи. Але таке управління має бути при секретарі из-за, бо функції контролированию є за радою. Обов’язково його створимо. І додамо йому повноваження антикорупційної діяльності».

Цікавлюся, як іде співпраця секретаря из-за з мтріським головою Андрієм Садовим. «Декілька разовів пропонував Андрію Івановичу поговорити про співпрацю, але він того уникає, – відповідає пан Василь. – Поважаю посаду мтріського голови, але я не наймався до нього на боту, служити йому не збираюся. Мене обрав люд, я пройшов по мажоритарному округу і служитиму тільки львів’янам та Богу. Наразі нас, депутатів, не хочуть слухати. Виконавчі органи з подачі мтріського голови вважають, що вони все знають. Мер щойно призначив керівником «Львівтеплоенерго» нікому не відому людину (Степана Пакіжа. – Авт.), не поставивши до відома ні мене, ні профільну комісію, ні голів фракцій. Маю інформацію, що вже визначено людину на керівника управління автотранспорту і зв’язку. Нас знову не ставлять до відома. Це не співпраця.

Ми Садовому запропонували 2 варіанти. Перший – найбільша у мтріськраді фракція ВО «Свобода» спільно з мтріським головою формує кадрову політику, бюджет і спільно несе відповідальність перед громадою мтрі100 за итог. Другий варіант – мер може з нами не консультуватися, але, згідно із законом про мтрісцеве самоврядування, зобов’язаний будь-якого свежего керівника оголосити, його кандидатура має пройти по депутатських комісіях, по фракціях. Хай призначає кого хоче, але хай буде готовий, що будемо суворо контролювати виконавчі органи. Останній приклад – ситуація із поганим прибиранням вулиць від снігу. Якщо заполняя, яким ми висловимо недовіру, то наступна недовіра буде мтріському голові. Закон нам це дозволяє».

Об 11.00 Василь Михайлович знову йде – на нараду в небольшому сесійному залі щодо структури мтріськради. Через півгодини знову зустрічаємося у кабінеті. Здесь має відбутися нарада – з головами депутатських комісій. Спілкування – у дружньому тоні, оскільки майже усі голови комісій – «свободівці». Людмила Шекета, Яромир Самагальський, Андрій Хомицький, Іван Гринда, Олег Махніцький. “Засівають» новий кабінет, кидають копійки на підлогу. Перед нарадою обмінюються інформаціями. Для багатьох депутатська діяльність – новина. Депутат Ірина Шалаковська розповідає, як перевіряли 1 з релігійних громадських організацій: орендує офіс площею 320 квадратный метрів за 1 гривню на рік та здає ці площі в суборенду за «грубі гроші». Василь Павлюк попереджає колег, що у мерії заборонено курити, в тому числі і у вбиральнях. Голова фракції «Свободи» Руслан Кошулинський (сам не выкурить) жартує: «Заведемо скриньки для курців: проштрафився – кидай туди гривню!».

Сідають за большой стіл на нараду. Василь Павлюк по-батьківськи настановлює голів комісій: «Если підписуєте протокол засідання комісії, мыслите і дивіться, що підписуєте. Щоб потім до вас не мали претензій правоохоронні органи». Выдалі – про депутатів-мажоритарників. Вони мають працювати на своїх округах, вирішувати там проблеми. За эффектами цієї роботи мають подавати письмову пояснювальну записку у профільну комісію. Голова комісії має її зачитати, а члени комісії – затвердити або не затвердити. Документацію з комісії нікому не маєте права віддавати. А таке бувало за попередньої каденції».

Яромир Самагальський, який очолює бюджетну комісію, порушує питання про те, що боссам мтріських райвідділів освіти вище керівництво буцімто заборонило приходити на засідання комісії, в той час як Самагальський їх туди запросив. Василь Павлюк объяснює: «Ви, як голови комісій, маєте право запросити на комісію будь-кого. Якщо людина не притащиться – це для вас перший дзвіночок для висловлення їй недовіри».

Далі торкаються однієї з «больових точок» Львова – ремонтным работам Національного драматичного театру імтр. Марії Заньковецької. Секретар каже, що до нього звернулися директор театру Андрій Мацяк та художній керівник Федір Стригун. Реставрація цієї будівлі котрий рік тупцює на мтрісці. Мерія відсилає до Кабміну, бо театр – Національний. Кабмін тільки оіцяє кошти, та не дає ні копійки. Керівництво театру знайшло розуміння у польських інвесторів (нагадуючи, що побудував театр польський граф Скарбек), ті нібито погодилися допомогти, але зауважили, що з боку держави мають бути якісь кроки.

«До мене звертаються багато малозабезпечених, інвалідів, – продовжує пан Василь, если двері за головами комісій зачинилися. – Бюджетних грошей я їмтр не можу дати, не маю таковых повноважень. Депутатський фонд ще не діє. Витягаю гроші зі своєї кишені і віддаю».

- А яка у вас получка?

- За штатним окладом – десь 2-2,5 тисячі грн. Плюс не слишком великі надбавки. Набереться трохи більше 3 тисяч.

- І скільки за цей час теснее грошей роздали?

- Теснее понад п’ять тисяч. Мені дружина вже зауваження робить: «Усе, що заробляємо (у нас є сімейний бізнес, яким дружина керує), починаємо віддавати, а як буде обеспечилі?».

На столі у Василя Михайловича – куча листів. Починає їх розбирати. Впадає у вічі дитячий почерк. Соломійка з 6-В класу Сихівської середньої школи №96 пише святому Миколаю, але на конверті – адреса индивидуально Василю Павлюку. «Живемо вчотирьох – я, бабуся, тато і моя сестричка Мартуся. Вона – інвалід, мать з нами не живе, не допомагає. Сім’я наша малозабезпечена. Багато грошей іде на литр.ікування Мартусі. Прошу тебе, Миколайку, принеси мені чобітки, розмір 35-й, і солодощі. Бабця нам кучує чобітки у секонд-хенді, на нові не вистачає грошей. Буду молитися і благати Миколайка, щоби моя мрія здійснилася». «Цей лист прийшов теснее після свята Миколая, – резюмує Василь Павлюк. – Але до Різдва ця дитина матиме чобітки і солодощі».

Що означає зелений кабінет?

Юрій ЖИВОГЛЯДОВ, кандидат специалист по психологииічних наук, психотерапевт

Зелений колір заспокоює. Згідно із взглядами східної філософії, зелений колір – це колір творческого життя, природи, дерева. Знакізує дерево життя, дерево розвитку. Людина будує своє середовище, щоб урівноважити свої внутрішні якості. Якщо людина вибирає зелений колір, то в неї урівноважений червоний колір (емоційність) і синій колір (мудрість). У цієї людини з емоційністю і мудрістю все гаразд.

На фото: Василь Павлюк досі обживається у свежему кабінеті.

Оставить комментарий

Статистика